Шановні читачі!

У квітні 2007 року Виконком УЄФА прийняв воістину історичне рішення, надавши Польщі та Україні право проведення фінального турніру чемпіонату Європи 2012 року. Реалізуючи принципи просування найпопулярнішої гри на Схід, керівники європейського футболу подарували нашим країнам безпрецедентний шанс, причому – не суто спортивний. Перемігши в футбольному тендері, Україна здобула можливість для відновлення політичної та економічної стабільності в суспільстві, що пережило кілька непростих років пошуку своєї оптимальної моделі демократії.

Повна реабілітація всіх сфер нашого життя, доведення його якісного рівня до європейських стандартів може стати реальністю вже в результаті «П’ятирічки ренесансу», як влучно охрестили журналісти період підготовки до Євро-2012. Футбольний проект докорінно змінить не лише спортивну інфраструктуру країни, але й обличчя соціальної сфери: дороги, транспорт, комунікації, готелі, заклади побутового обслуговування та громадського харчування. Завдяки потужному каталізатору, котрим фактично став Євро-2012, Україна за короткий проміжок часу здатна реалізувати те, що за інших умов була б не в змозі зробити і впродовж 30-40 років.

Не використати таку унікальну можливість – означало б вкрасти майбутнє у своїх нащадків. Українців уже настільки привчили до думки, що вони ось-ось переступлять поріг європейського суспільства, що люди у своїй більшості сприйняли футбольну перемогу в Кардіффі як своє особисте свято. Це може видатись претензійним, але я щиро вважаю, що за 16 років незалежності нашої країни було лише два випадки, коли українці по-справжньому об’єднались – в 1991 році, коли робили вибір стосовно свого майбутнього, і тепер, на шляху до Євро-2012.

Нам залишається лише позбутися комплексів неповноцінності та втілити в життя нову українську національну ідею. Більшість політиків ніколи не вкладали в цю сентенцію реального змісту, сьогодні ж до неї можна навіть «доторкнутися». Євро – це перспектива одягти, взути й навчити своїх дітей. Це нові робочі місця, котрі з’являться в результаті будівничого буму й будуть затребувані в інших сферах підготовки до турніру. Це надпотужний імпульс для розвитку малого та середнього бізнесу. Це наповнення бюджетів усіх рівнів, з яких підуть виплати незахищеним прошаркам населення. Хіба це не надзавдання будь-якого розвинутого суспільства? А можливість повернути в країну, на вітчизняні будівельні майданчики сотні тисяч робочих рук, котрі зокрема створювали «португальське диво» напередодні континентальної першості 2004 року. Усе це і є головним сенсом, який я вкладаю в свою версію нової української національної ідеї під назвою Євро-2012.

У свій час «країна рад», мобілізуючи фінансові, матеріальні, технологічні, інтелектуальні, людські ресурси, в короткі строки успішно вирішувала гігантські завдання. Я гадаю, що цю історичну пам'ять зарано консервувати в мемуарах. «П’ятирічка ренесансу» обов’язково затребує напрацьований досвід і майстерність різних поколінь. Ми не повинні втрачати спадкоємність самовідданих трудових звершень.

Проте нам, звісно, не обійтись без допомоги з-за кордону. Як президент приймаючої асоціації, я не приховую своєї зацікавленості в активних контактах з конкретними виконавцями аналогічних завдань, котрі вирішувались у свій час в Німеччині, Австрії і Швейцарії, Португалії, Нідерландах і Бельгії, Франції, Англії, Швеції, Італії, Іспанії. Безцінний практичний досвід плюс інвестиції – на такий результат ми розраховуємо, запрошуючи до співробітництва зарубіжний капітал. Не помилюсь, якщо скажу, що такий прагматичний підхід до справи притаманний і німецькій ментальності.

Після завоювання Україною та Польщею почесного права на проведення третього за значенням спортивного заходу в світі, в стінах ультрасучасного офісу Федерації футболу України зародилась нова традиція. Ми добровільно взяли на себе дипломатичну, посередницьку місію з організації взаємовигідних ділових контактів між зацікавленими представниками іноземного бізнесу та уповноваженими представниками української влади, що відповідають за проведення Євро-2012. І ця «дипломатія шкіряного м’яча» вже приносить реальні плоди нашій спільній справі.

Символічно, що учасниками першої зустрічі в такому форматі стали представники саме ділових кіл Німеччини – фахівці 150 провідних фірм та організацій. У присутності делегата німецької економіки в Україні Карін Рау, посла ФРН в нашій країні Райнхарда Шеферса та керівників кількох українських міністерств гостям запропонували приєднатися до найбільшого з часів Радянського союзу та новітньої історії України гуманітарного загальнонаціонального проекту.

Ця пропозиція була адресована людям, які в 2006 році провели найкращий фінал футбольного чемпіонату світу. І сьогодні мотивація української сторони стосовно пошуку шляхів взаємовигідної співпраці зі своїми німецькими партнерами є очевидною та беззастережною.

Діалог з німецькими бізнесменами став логічним продовженням наших контактів з колегами з Німецького футбольного союзу. Його спеціалісти люб’язно відгукнулися на наше прохання, надавши дуже корисні, змістовні довідкові інформаційні матеріали. На нинішньому етапі в гру слід вступати тим, кому Україна цікава як країна, де формується сприятливий інвестиційний клімат, що гарантує найвищу рентабельність кожного вкладеного євро.

Перш за все, йдеться про проектування та будівництво стадіонів, розвиток готельної інфраструктури та тренувальних центрів. Найбільша територія, що коли-небудь приймала чемпіонат Європи, вимагає відповідної за якістю та пропускною здатністю транспортної інфраструктури – автодоріг, залізниці, аеропортів. Окремої уваги заслуговує розвиток телекомунікаційної мережі, адже планується, що матчі Євро-2012 в прямому ефірі дивитимуться 7,9 млрд. глядачів у всьому світі. Все це – неорана цілина для капіталовкладень, і перелік наших пропозицій не обмежується навіть кількома сотнями проектів. У ньому завжди вистачить місця для оригінальних приватних ініціатив.

…Під час товариського обіду напередодні вирішального етапу нашої боротьби за право отримати Євро-2012 у мене відбулась бесіда з німецьким колегою, членом Виконкому УЄФА. «Скажи, будь ласка, – запитав я. – За рахунок чого твоя країна, образно кажучи, піднялася з колін в 1954 році?» Відповідь була такою: «За рахунок того, що ми виграли чемпіонат світу і відчули себе нацією – натхненною, емоційно зарядженою, здатною об’єднатися навколо амбіційної мети й здійснити диво!» І це диво сталось. Невдовзі Німеччина досягла рівня найбільш розвинутих держав Європи.

Завдяки чому Німеччина провела в 2006 році найкращий за всі часи фінал чемпіонату світу? Головним чином – тому, що вперше після Другої світової війни, після штучного поділу країни німці відчули себе громадянами єдиної держави. І, відзначаючи футбольне свято під гаслом «В гостях у друзів», вони врешті-решт зрозуміли, що прощені всім світом.

Словом, у Німеччині були свої виклики і свої шанси. «Дайте нам такий шанс, – переконував я рік тому в Кардіффі німецького колегу. – Ти реально можеш допомогти повторити «німецький прорив» 1954-го року моїй країні, котра лише 15 років тому здобула незалежність».

18 квітня 2007 року Україна отримала свій шанс. Вочевидь, зіграв свою роль і голос представника Німеччини у Виконкомі УЄФА. Зараз я звертаюся до вас з таким самим проханням. Внісши до нього одну поправку: успішне проведення Євро-2012 стане нашим спільним шансом на розширення кордонів європейського простору для взаєморозуміння та співпраці. «Дипломатія шкіряного м’яча» не знає кордонів.